Світ довго вчився впізнавати війну за знайомими ознаками. Гуркіт техніки, дим над містами, черги на вокзалах, тривожні голоси дикторів, карти з червоними стрілками, які повзуть по чужій землі, мов голодні комахи. Людство настільки звикло до матеріальної форми загрози, що майже не помітило, як поруч виросла інша арена бою — тиха, холодна, освітлена не вибухами, а блідим світлом моніторів і ламп у дата-центрах. Там не чути маршу колон, зате чути гул вентиляторів. Там не видно прапорів на пагорбах, зате видно мерехтіння індикаторів на стійках серверів. І саме там дедалі частіше вирішується, хто контролює пам’ять, гроші, маршрути, комунікацію, довіру і саму здатність суспільства лишатися суспільством.

Сучасна війна все менше прив’язана до окопу і все більше — до доступу. До доступу в хмару, до доступу до баз даних, до доступу до мережі, до доступу до каналів ухвалення рішень. Сервер уже не просто к ... Читати далі »