Уявімо на мить, що Всесвіт не просто існує, не просто розширюється, не просто терпляче носить на собі галактики, чорні діри, зорі, планети, океани, людей, їхні міста, амбіції, образи, любовні драми й незакриті вкладки в браузері. Уявімо, що Всесвіт ще й говорить. Не людською мовою, звісно. Йому не потрібні голосові зв’язки, абетка, розділові знаки чи словники, складені істотами, які гублять шкарпетки в пральній машині й називають це побутом. Його мова значно старіша за будь-яку літературу, значно точніша за будь-який трактат і значно безжальніша за будь-яку логіку. Це мова елементарних взаємодій.

Ми звикли думати про сили природи як про щось сухе, шкільне, схематичне: ось гравітація, ось електромагнетизм, ось сильна взаємодія, ось слабка. Чотири великі механізми, чотири способи, якими матерія домовляється з матерією про те, що їй робити далі. Але якщо подивитися уважніше, то ці сили можна уявити не просто закона ... Читати далі »