Є теми, що виникають на межі науки, міфу й людського страху перед власною скінченністю. Вони не живуть лише в лабораторіях і не належать суто храмам. Вони проростають у мові, у звичках, у способі, яким ми пояснюємо собі втому, натхнення, старіння, любов, безсоння, пам’ять і дивне відчуття, що тіло інколи знає більше за розум. Саме до таких тем належать хронобіологічні релігії — уявні, метафоричні, культурні або напівреальні системи вірувань, у центрі яких стоїть не бог у звичному сенсі, а час усередині людини.

Це не просто розмова про біологічний годинник. Це значно ширший погляд на організм як на місце, де час не лише минає, а й поводиться примхливо, локально, індивідуально. Для когось ранок — це обітниця відродження, для когось — кара, гірша за будь-який апокаліпсис, тільки з будильником. Для когось ніч відкриває простір мислення, а для когось стає зоною духовного провалу. Ми живемо в календа ... Читати далі »