Ми звикли думати про алгоритм як про щось сухе, службове, майже канцелярське. Наче це бездушний бухгалтер у темному коридорі цифрової установи, який мовчки ставить галочки навпроти наших запитів і ніколи не дивиться у вікно. Алгоритм сортує, рахує, зіставляє, оптимізує. Він не зітхає, не замислюється над заходом сонця і, здавалося б, точно не пише віршів. Поезія ж, навпаки, уявляється нам царством неточності, туману, внутрішньої музики, людської тривоги, любові й тієї дивної розкоші, яку не можна звести до інструкції.

І все ж саме в наш час ці дві території, колись розділені майже непрохідним ровом, почали повільно наближатися одна до одної. Машини навчилися працювати не лише з рахунком, а й із ритмом. Не лише з логікою, а й з образом. Не лише з даними, а й з інтонацією. І раптом виявилося, що алгоритм здатен бути не лише інструментом контролю, а й формою уяви. Не тому, що він став людиною. І не тому, що в серверних к ... Читати далі »