Час люблять називати нейтральним. Його уявляють як велику ріку, що тече повз усіх однаково байдуже, не питаючи про статус, статки чи походження. Годинник, мовляв, цокає для короля і для двірника з однаковою холодною чесністю. Це красива легенда, зручна, майже заспокійлива. Вона дозволяє не помічати очевидного: часом у суспільстві керують так само, як землею, кордонами, грошима чи мовою. Його розрізають на робочі зміни, пакують у дедлайни, освячують календарями, продають у форматі продуктивності, відбирають у чергах, крадуть бюрократією, дарують привілейованим і перетворюють на борг для всіх інших.

Саме тут починається хронополітика — невидима, але майже всюдисуща система влади, що визначає, хто має право чекати, хто мусить поспішати, хто живе в ритмі планування, а хто — у ритмі виживання. Це не лише про годинники, урядові графіки чи святкові дати. Це про глибшу архітектуру суспільства, де контроль над часо ... Читати далі »