Є світи, які лякають не темрявою, не холодом і навіть не самотністю. Вони лякають відсутністю дна. Людина звикла мислити поверхнями: берегом, підлогою, горизонтом, стелею, межею карти, останньою сторінкою книжки. Нам потрібно знати, де закінчується кімната, де стихає море, де можна поставити ногу і сказати собі: ось тут я стою, ось це моє місце, ось за це тримається моя впевненість. Але що буде, якщо простір не закінчується взагалі? Якщо глибина не є напрямком униз, а стає станом буття? Якщо світ побудований не як коробка з чотирма стінами, а як безперервне розгортання нових шарів, рівнів, провалів, коридорів і безодень, де кожен крок не наближає до межі, а лише відкриває ще одну нескінченність?

Саме тоді починається справжнє випробування не для тіла, а для уяви. Життя у просторах нескінченної глибини не можна описати лише як фантастичну екзотику. Це не просто дивний світ із красивими метафорами, де герої ширяють над ... Читати далі »