Є речі, які ламають не закони фізики, а нашу звичку довіряти реальності. Ми дивимося на камінь і припускаємо, що він залишиться каменем, навіть якщо відвернемося. Ми торкаємося скла і віримо, що воно не перетвориться на щось інше від самого факту нашої уваги. Ми звикли до світу, де предмети мають сталість, де форма, маса, колір, температура й поведінка не залежать від того, чи є поруч свідок. Але варто лише уявити об’єкти, що змінюють власні властивості при спостереженні, і весь комфорт буденного світу починає тихо обсипатися, мов штукатурка в старому театрі, де декорації ще вдають із себе палац.

Такі об’єкти стоять на межі між наукою, філософією, уявою та чистою тривогою. Вони не просто дивні. Вони підривають одну з головних домовленостей між людиною і Всесвітом: що світ існує сам по собі й не потребує нашої присутності, аби бути визначеним. Якщо ж реальність починає змінюватися саме тому, що на неї подив ... Читати далі »