Є уява про монастир як про місце, де час не квапиться, де світанок починається не з нотифікації, а з дзвону, а людський голос звучить рідше, ніж вітер у кронах. Є уява про код як про інше царство: холодне, точне, вимогливе, збудоване з логіки, помилок, виправлень і нескінченних спроб змусити машину робити саме те, що ти хотів, а не те, що випадково написав. Але в певний момент ці дві уяви починають накладатися одна на одну, як старі прозорі креслення, і з цього накладання народжується постать монаха-кодера.

У світі біосинтетичних монастирів це вже не метафора і не красива вигадка для втомлених міських романтиків. Це форма життя, дисципліна, спосіб мислення і ціла духовна школа, в якій молитва не зникає, а переписується в інший формат. Тут мовчання не скасовує комунікацію, а вчить її точності. Тут аскеза не означає відмову від технологій, а означає відмову від зайвого. Тут тиша не є порожнечею, а стає операційною систе ... Читати далі »