Уявімо істоту, яка прокидається не від сонця, а від оновлення внутрішнього протоколу. Її серце б’ється, але поруч із кров’ю по тілу рухаються сигнали, схожі на дрібні блискавки. Її шкіра реагує на дотик, температуру, страх і близькість, але під нею живе не лише нервова система, а й код, що навчився мріяти. Вона може змерзнути під дощем, може відчути біль, може запам’ятати запах старого міста після грози. Але водночас здатна переписати частину власної пам’яті, оптимізувати реакцію на небезпеку, відключити паніку або випадково зламати власну ніжність під час чергової спроби стати ефективнішою.

Так народжується дивний мешканець майбутнього: організм, наполовину алгоритм.

Це не просто кібернетична фантазія про металеві руки, синтетичні очі й холодний голос із підвалу наукової лабораторії, де, як завжди, хтось забув про етику, зате не забув про бюджет. Це глибша, ... Читати далі »