У світі, де думка здатна залишати слід не лише в пам’яті, а й на поверхні столу, під склом музейної вітрини або в темному куті кімнати, межа між внутрішнім і зовнішнім починає тріщати. Матеріальні об’єкти здавна вважалися впертими, мов камінь: вони мають вагу, форму, температуру, ціну, іноді гарантійний талон і дуже рідко почуття гумору. Ментальні об’єкти, навпаки, здавалися легкими, примарними, майже безпечними: спогади, страхи, наміри, образи, мрії, нав’язливі ідеї. Вони жили у головах, не займали полиць і не вимагали прибирання.

Але в категорії матеріалізованих думок та психофізичних артефактів усе значно складніше. Тут ідея може отримати оболонку, а річ — характер. Тут забутий страх здатен стати чорним дзеркалом, яке не відбиває обличчя, а повертає людині її найгірше припущення про себе. Тут обручка може сваритися з обіцянкою, ніж — із наміром, портрет — із пам’яттю, ... Читати далі »