Уявіть простір не як порожнечу, а як темний океан без берегів. У ньому немає хвиль у звичному сенсі, немає солоного запаху, немає вітру, що зриває піну з гребенів. Та все ж цей океан дихає. Він стискається навколо зірок, розтягується між галактиками, тремтить біля чорних дір і мовчки ковтає сліди тих, хто надто самовпевнено називає себе дослідником.

Саме там, у складках реальності, де світло стає нерішучим, а час поводиться наче старий механізм із поламаною пружиною, живуть темні паразити простору. Їх неможливо побачити напряму. Вони не мають тіл у нашому розумінні, не залишають кісток, не будують гнізд, не народжують потомство під зоряним пилом. Вони існують як голодні дефекти буття, як тіні, що навчилися кусати, як хвороба самої відстані.

Їхня присутність не схожа на напад. Вона схожа на помилку. Спочатку навігаційні системи показують невеликі відхилення. Потім корабель долає тис ... Читати далі »