Є спогади, що живуть у голові, як акуратно складені листи в шухляді. Є такі, що лежать на дні свідомості, мов монети у висохлому фонтані. А є пам’ять, яка не лежить ніде. Вона пливе. Вона клубочиться. Вона змінює форму, збирається в туманні масиви, розтягується над внутрішнім небом і часом проливається на людину раптовим дощем образів, запахів, голосів і відчуттів.

Таку пам’ять можна назвати хмарною. Не тому, що вона зберігається десь у серверах, серед холодного гулу машин і кабелів, хоча сучасність дуже любить красти давні метафори та продавати їх назад у підписці. Хмарні форми пам’яті — це не технологія, а стан. Це спосіб, у який досвід перестає бути прямою лінією і перетворюється на атмосферу.

У категорії когнітивних туманів та мислеподібних атмосфер хмарна пам’ять займає особливе місце. Вона не така щільна, як забуття, і не така різка, як ясний спо ... Читати далі »