Уявіть істоту настільки велику, що її тінь лягає не на планету, а на цілий сектор орбіти. Вона не пливе в океані, бо океани для неї — це лише краплі, випадково розлиті по поверхні дрібних кам’яних куль. Вона не дихає повітрям, бо її легенями стають туманності, а кровоносною системою — повільні потоки плазми, що сягають тисяч кілометрів. Такі створіння в умовній космічній біології називають Leviathan-сутностями: мегабіологічними формами, які існують на межі між живим організмом, природним середовищем і катастрофою, що просто поки не вирішила рухатися швидше.

Та найбільша дивина таких істот не зовні. Не в їхніх панцирях, які можуть витримувати метеоритні дощі. Не в очах, якщо їх можна назвати очима, здатних бачити магнітні бурі, гравітаційні хвилі й, можливо, погані рішення космічних корпорацій ще до того, як ті потраплять у звіт. Справжній феномен починається всередині. Там, у порожнинах, каналах, теп ... Читати далі »