Уявімо цивілізацію, де літера є не просто знаком, а громадянином. Де абетка не лежить покірно в підручнику, а має власні квартали, ради, касти, ритуали, заздрощі, борги й дуже довгу бюрократичну пам’ять. У таких світах слово не вимовляють легковажно, бо кожне слово — це тимчасовий союз багатьох характерів. А речення — вже майже політична коаліція, яка може розвалитися від неправильної інтонації.

Багатолітерні товариства виникають там, де культура знаків переходить межу звичайного письма. Літера перестає бути службовою одиницею мови й починає сприйматися як носій походження, рангу, функції та навіть темпераменту. У таких цивілізаціях алфавіт — це не список символів, а населений материк. Його можна розділити на провінції голосних, фортеці приголосних, туманні околиці діакритичних знаків і підземні архіви забутих літер, які офіційно вилучені з ужитку, але, як усі небезпечні пенсіонери історії, дос ... Читати далі »