Поезія завжди здавалася територією туману, подиху, інтуїції, випадкового блиску на склі після дощу. Вона приходила не за розкладом, не за схемою, не за командою, а ніби зсередини світу, який раптом вирішив заговорити людським голосом. Поет бачив у звичайному вікні портал, у тіні дерева — стару пам’ять землі, у мовчанні — не порожнечу, а цілу бібліотеку нерозказаного. Та що станеться, коли до цієї тендітної території увійде чиста логіка? Не як суворий інспектор із лінійкою, а як інший тип уяви — холодний, послідовний, беземоційний на поверхні, проте здатний складати дивні, точні й майже музичні конструкції.

Поезія, написана чистою логікою, на перший погляд звучить як суперечність. Поезія ніби потребує пориву, а логіка — порядку. Поезія ніби живе натяком, а логіка прагне ясності. Поезія залишає двері прочиненими, а логіка зазвичай перевіряє, чи всі замки працюють. Але саме в цій напрузі нар ... Читати далі »