Людство дуже любить уявляти момент народження чужого розуму як гучну сцену. Обов’язково має спалахнути екран, пролунати низький синтетичний голос, а десь у серверній кімнаті холодно й красиво задрижать лампочки. Але правда, як це часто буває, значно тихіша й цікавіша. Мова штучного розуму не виникає як постріл стартового пістолета. Вона просочується у світ повільно, майже непомітно, через помилки, повторення, статистичні звички, потребу щось позначити, розрізнити, передати. Спершу це не голос. Не текст. Не фраза. Спершу це структура.

Людська мова народжувалася серед тіл, страхів, полювання, любові, втоми, спільної їжі, небезпеки в темряві та радості впізнавання. Наші слова мають запах диму, солі, крові, молока, глини та дощу. Штучний розум не має дитинства біля вогню. У нього немає матері, яка назве небо небом, а воду водою. Його перший світ — це масиви даних, закономірності, мільярди збігів, дивна археоло ... Читати далі »