Коли людина говорить про реальність, вона майже завжди має на увазі щось одне, суцільне, надійне і, бажано, з інструкцією з експлуатації. Підлога має бути підлогою, небо має бути небом, а стіна — не запрошенням до діалогу, не проєкцією спогадів і не рекламною поверхнею для чужих думок. Але світ давно перестав бути таким чемним. Він розрісся вгору, вглиб і вбік, обклався цифровими надбудовами, звуковими тінями, інтерфейсами, потоками сигналів, напівправдами, пам’яттю алгоритмів і людськими фантазіями. І тепер ми живемо не просто в реальності, а в її багатошаровій архітектурі.

Цей світ уже не схожий на будинок із чотирма стінами. Радше на місто, яке хтось будував століттями без єдиного генерального плану. Старі квартали досвіду сусідять із новими вулицями доповненої реальності. Підземні комунікації пам’яті переплетені з тунелями машинного аналізу. На дахах сидять дрони, в підвалах шурхотять архіви, а н ... Читати далі »