Кишеньковий космос звучить як річ із крамниці див: поклав у долоню, нахилив до світла, а всередині народжуються зорі, стигнуть галактики, холоне простір і повільно розгортається історія, якій, за звичайними мірками, потрібні мільярди років. Але в уявному майбутньому елементарних світів це вже не казкова дрібничка, а нова форма інженерії. Не будівництво мостів, не запуск міст на орбіту, не вирощування штучних континентів, а створення самих правил, за якими матерія навчиться бути собою.
Архітектори кишенькових космосів не схожі на богів із старих міфів. Вони не гримлять блискавками, не сидять на хмарах і не вимагають поклоніння від істот, які ще навіть не виникли. Вони радше схожі на дивну суміш фізиків, садівників, програмістів і реставраторів снів. Їхня робота починається не з каменю, сталі чи світла, а з питання: якою має бути реальність, якщо її можна налаштувати з нуля?