Людина звикла думати про мислення як про щось глибоко особисте. Ніби думка народжується у тиші черепа, проходить крізь внутрішній голос, трохи страждає, трохи перебільшує власну важливість, а потім виходить у світ у вигляді рішення, слова або необережного повідомлення, яке вже неможливо відкликати. Та позаособистісні системи мислення починаються саме там, де цей затишний міф тріскає.
Позаособистісне мислення — це не фантастична телепатія і не магічний хор душ, що радиться в тумані. Це спосіб організації розумових процесів, у яких мислення не належить одному суб’єкту. Воно розподілене між людьми, машинами, архівами, середовищами, правилами, звичками, мовами, символами й цілими інфраструктурами. У такій системі окрема людина стає не власником думки, а її тимчасовим вузлом.
Мислить уже не лише особа. Мислить мережа.