Вечір не завжди приходить урочисто. Іноді він просто тихо просочується крізь вікна, наче тепле молоко в темну чашку: спершу синіє край неба, потім стихають голоси за стіною, потім місто, ще годину тому гостре й роздратоване, починає дихати нижче, повільніше, м’якше. День, який зранку здавався просторим, наче свіжа сторінка, раптом згортається у вузьку смужку світла на підвіконні. І саме в цю мить людина часто ставить собі найнебезпечніше запитання: а що, власне, сьогодні було не даремно
...
Читати далі »