Місто ніколи не було просто нагромадженням каменю, скла, асфальту й дахів. Воно завжди було живою істотою, яка дихає ранковими трамваями, говорить вивісками, запам’ятовує кроки перехожих і зберігає у своїх провулках більше історій, ніж будь-який архів. Та якщо раніше місто лише приймало нас у свої лабіринти, то тепер воно поступово вчиться відповідати. Вулиці більше не залишаються мовчазними коридорами між будинками. Вони спостерігають, аналізують, пристосовуються і, здається, починають розуміти людські звички краще, ніж самі люди.

Вулиці, які навчаються, — це не фантастичний образ із далекого майбутнього, де ліхтарі читають думки, а лавки проводять філософські консультації. Це новий спосіб мислення про міський простір. Простір, який не просто існує, а змінюється разом із нами. Він бачить, де людям незручно переходити дорогу, де бракує тіні влітку, де затори виникають не через кількість машин, а через пога ... Читати далі »