Є щось майже чаклунське в тому, як віртуальні світи ростуть. Ще вчора це була порожня цифрова кімната, кілька текстур, грубий інтерфейс і смішні аватари, схожі на манекени з поганим сном. А вже сьогодні там є міста, ринки, війни, фестивалі, мода, власні професії, нові мови, нові страхи й нові способи закохатися в того, кого ти ніколи не торкався рукою. Реальність за цей час, звісно, теж не стоїть на місці. Вона поважно перекладає папери, узгоджує бюджети, ремонтує дороги після минулорічного ремонту і пояснює, чому все складніше, ніж здається.

Віртуальні світи поводяться інакше. Вони не питають дозволу в гравітації. Не чекають, доки бетон застигне. Не шукають ділянку землі, не прокладають каналізацію, не проводять громадські слухання щодо кольору майбутньої лавки. Там можна збудувати місто за ніч, знищити його вранці, а після обіду повернути з резервної копії, ніби трагедія була лише репетицією декорацій. Саме тому циф ... Читати далі »