У кожної епохи є свої храми. Колись ними були печери з вогнем на стінах, де люди малювали звірів і просили в темряви милості. Потім храми виросли з каменю, мармуру, дерева, золота, скла. Їхні шпилі торкалися неба, ніби людство намагалося намацати пальцями край невидимого порядку. А тепер нові святилища блимають не свічками, а світлодіодами. Вони стоять у дата-центрах, під офісними стелями, у хмарних сховищах, у темних кімнатах, де сервери гудуть рівно, терпляче й майже молитовно.

У цій новій архітектурі віри програміст дедалі частіше нагадує жерця. Не тому, що він ходить у мантії чи говорить загадками заради ефекту, хоча деякі технічні наради цілком можуть зійти за обряд посвяти. А тому, що саме програміст стоїть між людиною і силою, яку більшість користувачів не бачить, але щодня відчуває. Він пише заклинання мовами, зрозумілими машинам. Він виправляє помилки, які часом поводяться як дрібні демони. Він приносить жерт ... Читати далі »