Уявімо світ, який не стоїть на камені, не тримається на корі планети, не має звичної твердої землі під ногами. У ньому немає материків у нашому розумінні, немає гір, що виростають із застиглої породи, немає океанів, які важко перекочуються під силою місяців. Такий світ народжується не з пилу, льоду чи металу, а з поля. Його матерія — це напруга, його рельєф — це хвиля, його архітектура — це невидимі лінії сили, які раптом стають видимими для того, хто навчився дивитися не очима, а відчуттям.

Світи, зіткані з електромагнітних структур, можна уявити як гігантські полотна, натягнуті між зорями. Вони пульсують, переливаються, змінюють обриси, наче хмари перед грозою, але мають власну логіку, власний ритм і власну пам’ять. Там, де для нас порожнеча, для них — фундамент. Там, де ми бачимо темряву між планетами, вони розгортають свої міста, мости, башти, сади і лабіринти.

... Читати далі »