Світ давно перестав бути кімнатою з рівними стінами, передбачуваним вікном і дверима, які слухняно відчиняються туди, куди їх колись поставив майстер. Він дедалі більше схожий на величезну рухому споруду, де поверхи переїжджають угору й униз, коридори змінюють напрямок залежно від людського потоку, а сама ідея дому перестає бути лише дахом над головою. Ми живемо в час, коли простір уже не просто оточує людину. Він реагує, підлаштовується, чинить опір, провокує, заспокоює, пришвидшує або змушує зупинитися. Він не є мовчазним тлом. Він стає співрозмовником.

Архітектори нестабільних світів — це не лише ті, хто малює будинки майбутнього з прозорими фасадами, рухомими платформами й садами на дахах. Це ті, хто мислить простір як подію. Для них будівля не закінчується після відкриття, місто не фіксується на мапі, кімната не має одного остаточного призначення, а площа не є просто місцем, де голуби проводять свої нудні збори без протоколу. Вони працюють з потоками людей, світла ... Читати далі »