Семіотика нечеловеческой логики

Уявіть, що ви заходите в бібліотеку, де немає жодної книги у звичному сенсі. Тут замість сторінок — траєкторії, замість абзаців — повтори, замість слів — різниці між сигналами. На полицях лежать не тексти, а узори: маршрути мурахи, що обходить камінчик; серія коротких “пісень” кита, які розсувають воду, ніби дужки; телеметрія супутника, що стискає всесвіт до кількох десятків байтів; мовчазна пауза нейромережі перед відповіддю, де, здається, і живе справжня думка. Це і є поле, яке умовно можна назвати семіотикою нечеловеческой логики: спроба читати не-людські способи означування, не приміряючи на них одразу людські граматики.

Людина звикла вважати, що логіка — це тверде, формальне, чисте. Наче ідеально відшліфований камінь, де немає пор. Але коли ми дивимося на інтелекти, які не виростали у культурі голосу й письма, виявляється, що логіка мож ... Читати далі »