Уявіть океан не з води, а з можливостей. Не гладку, рівну поверхню, а мереживо з мільйонів крихітних камер, що тиснуть одна на одну, змінюють форму, злипаються, розходяться, народжуються й лускають. Кожна камера має власний “всесвіт” — свій набір звичок матерії, своє відчуття часу, свої правила причин і наслідків. А між камерами — тонкі плівки, межові шари, де трапляється найцікавіше: там з’являються “шви” реальності, тріщини логіки, іскри нових законів, що не належать повністю жодному зі світів.

Це й є образ реальності-піни: космосу, який не обов’язково схожий на класичну порожнечу з планетами й галактиками, а радше на живу, пружну структуру, що безперервно перебудовується. У такій картині світу ми перестаємо бути “пасажирами” одного всесвіту і стаємо мешканцями прикордоння — істотами, які живуть на стиках правил.

& ... Читати далі »