Простір як інтелект

Є архітектура, що стоїть. А є архітектура, що думає. Не в метафоричному сенсі “о, яка розумна будівля”, а буквально: простір починає реагувати на людину так само природно, як шкіра реагує на холод. Двері більше не просто відчиняються — вони “розуміють” потік. Освітлення не просто світить — воно підлаштовується під ритм роботи, тіней, настроїв і завдань. Планування перестає бути раз і назавжди, бо місто і будинок більше не вірять у вічну правильність одного рішення.

Ідея “простору як інтелекту” народжується на перетині двох простих спостережень. Перше: ми живемо в потоках — людей, транспорту, інформації, тепла, звуків, повітря, грошей, даних. Друге: більшість будівель досі поводяться так, ніби потоки — це прикра випадковість, яку треба загнати в коридор, ліфт і “не заважайте проходу”. Але потоки не люблять наказів; вон ... Читати далі »